Я так і нічого не навчилась
Не змогла переступати через себе
Дивитися ненависті в очі
Робити вірні вчинки і оцінювати помилки
Можливо все це не для мене і колись все завершиться немовби це сон...

Однак любити безмежно, сподіватись беззаперечно
І мріяти, що втома вночі повалить мене з ніг
Кожного дня опинятись посеред поля ідей, та діяти невдовзі?...
Чи міняти день на ніч і полювати на осінь?
Що-місяць все терпиміше відчувати повінь, 
Аж доки невпинно не закричу на поміч!...

Саме так розпочався цей рік
Ним і закінчиться моя повість
Словами несказаної журби
Мріями тихої згоди.

[x]

Десятки кілометрів щастя, що крізь біль і смуток змушують побачити твій погляд інакше
Міняючись крізь промені сонця твої кольори знову нагадували чудернацькі рядки,
Що їх тобі про мене написав юнацький та ще мабуть безмежний подих націлений на радість
Тисячі кілометрів навзаєм та все ж годинами цілую камінь
Такі прекрасні між тобою миті раптово розлились у тиші
Мільйони метрів вздовж та поглядом ламаєш ритм,
Яким був покладений щодень проведений з тобою
Мільярдами зорей оповита ніч
Лиш в одній відчуваю твій дотик, 
Що розчинився на тлі розмитої дороги

[x]